Як сувенір бережуть ворожі кулі

Чи знову б ризикували життям, якби був час подумати? Все залежало б від ситуації. Однозначно одне: не ховалися б, а щось робили б. Та сподіваються, що руснявої ноги тут більше не буде!

Сергій Пасєвін із Шевченкового та Володимир Степка з Харкового, що на Талалаївщині, – цивільні чоловіки, які 27 лютого разом з іншими односельцями намагалися затримати російського офіцера в Харковому. Це село розташоване обіч траси Суми – Київ. Різні чутки ходили тоді навколо цієї події, коли їх, перших поранених, із кульовими пораненнями доправили до Талалаївської лікарні. Що ж насправді відбувалося того ранку в Харковому, знає слідство, адже воно велося по факту убивства цивільного російським офіцером… Скромних чоловіків довелося довго умовляти розповісти про ті страшні події. Хоч цього і пам’ятати не хочеться, але треба, бо це – наша історія!

– Рано-вранці 24 лютого дзвінком мене розбудив молодший син Сашко, який вчиться у виші в Сумах, – розповідає Володимир. – У місті вже лунали вибухи. Я зібрався і поїхав на роботу (працює у ТОВ «ТАС Агро» інженером з тваринництва). Син дзвонить, щоб забрав його. І я помчав – виходить, що назустріч ворожим колонам. Слава Богу, не зустрілися! Забрав свого сина, ще й інших сільських студентів. Село ж наше на трасі. Небезпечно. Ніхто не знав, чи зупинять десь кацапів, чи скоро тут будуть. У перший же день війни сільський староста просив усіх мисливців контролювати ситуацію. От ми – більшість із тих, хто має мисливську зброю, – і встановили чергування.

Чи боялися?

– Думаю, що ні в кого страху не було. У мене точно. Був гнів, бажання зупинити ворога. Особливо тоді, коли вже насправді побачили у селі їхню техніку, яка рухалася трасою Суми – Київ до столиці. Але танки мисливськими рушницями не спинити. Мали інформацію про те, що по трасі від Ромнів (найближче місто Сумської області) у наш бік горів їхній бензовоз. Згодом хлопці із Лавіркового (село на кордоні із Сумщиною) передали, що бачили кацапа, котрий пішки рухається у бік Харкового. Йде праворуч траси поза людськими садибами. Хлопці його «вели». Ми всю ніч чергували в засідці. Вранці заїхав додому випити кави. Як хлопці дзвонять, що той кацап уже за садибами недалеко від повороту на Чернецьке. У машину – і погнав туди… Ми з Сергієм були «Нивою»…

Чоловікам тепер важко пояснити свої вчинки. Тоді просто мчали у вказану точку. За сінником в одній із садиб, здавалося б, уже взяли в оточення російського військового. Двоє працівників служби охорони місцевої агрофірми, прибулі Сергій і Володимир, які навіть мисливські рушниці не встигли взяти з машини, кричали ворогу, щоб здавався, і вони збережуть його життя. Натомість ворог закричав: «К стєнє!» – і миттєво вистрелив у одного з них…

Чоловіки витягують по цигарці і згадують те, що хотіли б забути. Та вже не вийде… Події розвивалися миттєво. Начальник охорони ТОВ «ТАС Агро Північ» Артем Колесник від ворожого пострілу упав в одну мить. Вони ж на вигук кацапа «к стене» кинулись бігти. Обидва, збагнувши, що куля летітиме на рівні голови і нижче, пригнулися. Обидва отримали по кулі у ліве стегно… і ще продовжували бігти. Тим часом один із місцевих мисливців здійснив фатальний для кацапа постріл.

– Через 15 хвилин після того, як дома пив каву, дзвонив дружині, що нас із Сергієм «швидка» забрала з пораненнями, – розповідає Володимир. Куля мені пройшла наскрізь вище стегна. У лікарні її з чобота витрясли.

Сергію Пасєвіну куля застрягла у стегні. Оперували. Обидва бережуть «сувеніри». Показати не захотіли – не хочеться згадувати. Дуже жаль Артема. Кажуть, був чудовою людиною, яких не часто зустрінеш. Його відспівали у церкві в Талалаївці і там тимчасово похоронили. А в липні рідні перепоховали на Вінниччині, де живуть його дружина і донечка.

Тіло російського офіцера закопали. Під час слідства його ексгумували.

Чоловіки майже місяць лікувалися після поранення. На цьому місці, де стоять сьогодні (на фото), рік тому блукали ворожі солдати. Після того, як колону розбили під Срібним, вцілілі орки тікали у незрозумілому напрямку – здається, хотіли повернутися назад, у бік Сумщини, але іти трасою не ризикували, отож розлазилися лісосмугами, ярами. Із Шевченкового, яке за два кілометри від траси, більше десятка озброєних кацапів дійшли до Новоселівки, що від траси за сім кілометрів.

– У мене в хаті було 13 чоловік родини. Тут і літні були, і діти маленькі. Бачите, наша хата одна на кілька кілометрів, де ще живуть люди. Здавалося б, тут безпечніше, ніж у селі, що обіч траси. Родичі дружини втекли сюди до нас. Я поранений лежу в лікарні, а мені дзвонять рідні, що за сто метрів від хати озброєні кацапи гуртуються. То були для нас найстрашніші моменти. Добре, що не додумалися зайти, бо хтозна що було б. Мабуть, вони поспішали ближче до кордону, тільки пішли хтозна-куди, – розповідає Сергій.

За Новоселівкою ворогів наздогнали воїни із тероборони. Була перестрілка. Здаватися відмовилися. Пішли лісом на Роменщину, яка починається відразу за Новоселівкою. Через кілька днів їх там відстежили і знищили, бо і не випускали із поля зору.

Чи знову б ризикували життям, якби був час подумати? Все залежало б від ситуації, – говорять обидва. Однозначно одне: не ховалися б, а щось робили б. Та сподіваються, що руснявої ноги тут більше не буде! Бо час ворогам усвідомити, що сільський дядько голіруч на них ітиме, що тут з-під кожної стріхи у них стрілятимуть! Доки геть не заберуться з України!

Олександра Гостра, фото автора

Ще цікаві публікації

Прокоментуйте